Історія справи

Постанова від 25.04.2024 року у справі №520/28543/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 520/28543/23

адміністративне провадження № К/990/6204/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Атаманюка Петра Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року (суддя Білова О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року (колегія у складі суддів Ральченка І.М., Чалого І.С., Катунова В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

Адвокат Атаманюк П.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП в Харківській області), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Харківській області №296 від 03 червня 2022 року в частині застосування до старшого слідчого слідчого відділу Ізюмського РУН ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді його звільнення зі служби в поліції;

визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Харківській області №289 о/с від 14 червня 2022 року в частині звільнення старшого слідчого слідчого відділу Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції з 14 червня 2022 року;

поновити на службі в Національній поліції України капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділу Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області;

зобов`язати ГУНП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за період 01 травня - 13 червня 2022 року;

зобов`язати ГУНП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, за період з 14 червня 2022 року до дня фактичного поновлення на службі в Національній поліції України.

Крім цього, представник позивача ставив перед судом питання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення цього строку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду, а подану ним позовну заяву - залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом подання: належним чином засвідчених доказів щодо місця перебування позивача з моменту виїзду з окупованої території 24 липня 2022 року до моменту звернення за отриманням спірних наказів; заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням причин пропуску строку звернення до суду та доказами на підтвердження поважності причин такого пропуску.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року позовну заяву повернуто позивачеві та роз`яснено, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Суд мотивував свої висновки тим, що позивач не виконав вимог ухвали від 16 жовтня 2023 року у визначений у ній строк.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року - без змін

Суд апеляційної інстанції зазначив, що саме пасивна поведінка позивача, який не виявив належної зацікавленості щодо проходження служби та звернувся для отримання копій оспорюваних ним наказів більше ніж через рік після виїзду з окупованої території, лежить в основі порушення строків звернення до суду. Доказів поважності причин пропуску цього строку позивач не надав.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до того, що саме відповідач як роботодавець повинен був вручити позивачеві оскаржувані накази про звільнення. Водночас позивач не мав змоги приїхати до м. Харкова та отримати їх копії у зв`язку з обставинами непереборної сили, а саме перебуванням на тимчасово окупованій території. Скановані копії цих наказів представник позивача отримав на запит від 02 вересня 2023 року лише 18 вересня 2023 року. Тож, саме із цього моменту отримав реальну можливість ознайомитися з їх змістом та оскаржити до суду, адже оскаржується не факт існування наказів, а самі накази та підстави їх видачі. Також, стверджуючи про існування обставин непереборної сили, що ускладнили можливість вчасно звернутися до суду, скаржник посилається на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-0-7.1 від 28 лютого 2022 року, яким засвідчено форсмажорні обставини у зв`язку з військовою агресією рф проти України; зауважує на складній ситуації довкола ринку пального в Україні, зазначає про тимчасову відсутність пасажирського авіа, залізничного та міжміського автобусного сполучення з м. Харковом. Насамкінець, позивач указує, що вчиняв всі залежні від нього дії щодо прибуття до місця служби, однак у період з 24 лютого 2022 року до дати звільнення, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості прибути за місцезнаходженням ГУ НП в Харківській області у місто Харків.

Позиція інших учасників справи

У відзиві представниця відповідача просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Наголошує на тому, що як стверджує сам позивач, тимчасово окуповану територію він разом із сім`єю залишив 24 липня 2022 року, місто Ізюм було звільнено від російських окупаційних військ 10 вересня 2022 року, тому, якщо він дійсно не вважав себе звільненим та його не було повідомлено про це, то мав з`явитися для несення служби 25 липня або 11 вересня 2022 року, однак цього не зробив та жодних дій для виконання службових обов`язків не вчинив, керівництво про вихід з окупації не повідомив. Із цих міркувань представниця відповідача вважає, що позивач не продемонстрував жодної зацікавленості в отриманні інформації про своє службове становище та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про повернення його позовної заяви у зв`язку з невиконанням вимог ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року.

Рух касаційної скарги

19 лютого 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року в цій справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., судді Єресько Л.О., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року відкрито провадження за поданою позивачем касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року справу призначено до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII, поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут Національної поліції України.

При цьому при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для цієї справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29 січня 2019 року у справі №807/257/14. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (пункт 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» №7888/03 тощо).

У свою чергу, під темпоральними (часовими) колізіями слід розуміти такі колізії, що виникають внаслідок видання в різний час з того ж самого питання принаймні двох норм права.

Правила конкуренції, крім вищезазначеного, можуть випливати з часової послідовності прийняття норм. За загальним правилом, нова норма припиняє дію старої норми, якщо вони суперечать одна одній (lex posterior derogat legi priori). У співвідношенні між звичайними законами, які суперечать один одному, "молодша норма" припиняє суперечливу до неї "старшу": цей підхід виходить з того, що існуюче право при виданні нової норми може бути змінене без особливих проблем.

Тобто у контексті цього судового спору застосуванню підлягає Дисциплінарний статут Національної поліції України, що затверджений Законом України і яким передбачені порядок та строки оскарження дисциплінарного стягнення.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 08 лютого 2023 року у справі №120/7567/22, від 31 жовтня 2023 року у справі №400/5692/22, від 31 жовтня 2023 року у справі №340/4394/22, від 30 листопада 2023 року у справі №500/1224/23, 28 березня 2024 року у справі №420/22052/23.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними

Згідно із частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду з урахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, Верховний Суд констатує, що встановлені законом строки звернення до суду адміністративної юрисдикції, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

Як установлено судами, позивач у межах цієї справи оскаржує накази ГУНП в Харківській області від 03 та 14 червня 2022 року №296 та №289 о/с, якими до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції та, відповідно, звільнено із цієї служби.

Позовну заяву представник ОСОБА_1 направив до суду поштою 07 жовтня 2023 року, тобто поза межами передбаченого Законом строку.

Наведені позивачем мотиви щодо поважності причин пропуску цього строку зводяться до обставин його перебування на тимчасово окупованій території у м.Ізюм Харківської області, що перешкоджало своєчасному зверненню до суду, а також, що скановані копії оспорюваних наказів представник позивача отримав на запит від 02 вересня 2023 року лише 18 вересня 2023 року.

Відмовляючи позивачеві у задоволенні клопотання про поновлення строку, та залишаючи позов без руху ухвалою від 16 жовтня 2023 року, суд першої інстанції цілком слушно зауважив, що, за словами самого ж позивача, тимчасово окуповану територію він разом із сім`єю залишив ще 24 липня 2022 року і відтоді протягом більше ніж року аж до моменту звернення до відповідача у вересні 2023 року, не вчиняв жодних дій, які б демонстрували його зацікавленість в отриманні інформації про його дійсне становище на службі, намаганні зв`язатися з керівництвом чи повернутися до виконання службових обов`язків.

На думку колегії суддів, зазначені обставини безумовно і однозначно свідчать про те, що саме пасивна поведінка позивача стала ключовою причиною пропуску строку звернення до суду, а не об`єктивно непереборні умови, які не залежали від волевиявлення ОСОБА_1 .

Судова колегія також не вбачає допущення порушень норм процесуального права судом першої інстанції, який відхилив посилання представника позивача на отримання ним копій оскаржуваних наказів лише 18 вересня 2023 року, з тих міркувань, що це не спростовує факту звернення до суду поза межами передбаченого Законом п`ятнадцятиденного строку за відсутності доказів поважності причин пропуску цього строку.

Крім цього, скаржник не дотримався строку подання клопотання про поновлення строку звернення до суду. Як свідчать матеріали справи, ухвалу від 16 жовтня 2023 року було доставлено в електронний кабінет представника позивача того ж дня. Таким чином, клопотання про поновлення строку мало бути подано до суду до 27 жовтня 2023 року включно. Однак, у встановлений судом десятиденний строк, передбачений також частиною першою статті 123 КАС України, зазначених в ухвалі вимог виконано не було.

Беручи до уваги послідовність та системність такої поведінки скаржника, яка характеризується зневажливим ставленням до виконання процесуальних обов`язків, що виявляється переважно в недотриманні процесуальних строків за відсутності доказів існування реальних перешкод для своєчасного їх виконання, колегія суддів не має підстав вважати висновки місцевого адміністративного суду проявом надмірного формалізму.

Колегія суддів також враховує, що під час апеляційного та касаційного перегляду зазначеної справи, мотиви позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду загалом ґрунтуються на тих самих аргументах щодо перебування позивача на тимчасово окупованій території та даті отримання копій оспорюваних наказів, яким надав оцінку місцевий адміністративний суд. За відсутності будь-яких переконливих та логічних з погляду стороннього спостерігача підкріплених доказами пояснень щодо пасивної поведінки ОСОБА_1 протягом досить тривалого часу від дня залишення тимчасово окупованої території, недоведеності бодай намірів повідомити про себе і свою ситуацію керівництво Національної поліції за місцем несення служби за наявності для цього умов протягом більш ніж річного терміну, вже не кажучи про повернення до виконання службових обов`язків, Верховний Суд не має підстав вважати поведінку позивача у контексті його мотивів про поновлення процесуальних строків раціональною, послідовною та добросовісною, а стверджувані ним перешкоди в реалізації його прав - дійсними, реальними та доведеними.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Керуючись наведеними правовими нормами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви позивачеві.

Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 як доказу дії обставин непереборної сили, оскільки судом не встановлено обставин, які б перешкоджали скаржникові через запровадження в Україні воєнного стану звернутись до суду у встановлений Законом строк з урахуванням часу залишення позивачем тимчасово окупованої території, а сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв`язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.

Посилання скаржника на те, що він не мав змоги дістатися м. Харкова з огляду на складну ситуацію довкола ринку пального в Україні, тимчасову відсутність пасажирського авіа, залізничного та міжміського автобусного сполучення із цим містом, також не заслуговують на увагу з урахуванням недоведеності того, що наведені ним обставини повною мірою відповідали дійсності. Тим більше, за обставин, коли позивач знайшов спосіб покинути тимчасово окуповану територію, його мотиви про неможливість дістатися м. Харкова, яке під окупацією не перебувало, важко сприйняти як обґрунтовані. Водночас отримання копій оскаржуваних наказів не вимагало від позивача їхати до м. Харкова, на що вказує факт отримання їх сканованих копій електронною поштою.

Зважаючи на те, що наведені у касаційній скарзі доводи не виправдовують пасивної поведінки позивача при виконанні процесуальних обов`язків щодо дотримання встановленого законом строку та не свідчить про поважність причин його пропуску, Верховний Суд констатує, що висновок суду першої інстанції, підтриманий апеляційним судом, про наявність підстав для повернення позовної заяви, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Атаманюка Петра Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року в справі №520/28543/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду